Голод 1946-47 років для більшості областей повоєнної України став вже третім голодомором радянської доби.
Основна причина голоду 1946-1947 років – завищені плани хлібозаготівель. Рада міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) та Рада міністрів УРСР і ЦК КП(б)У зобов’язували селян Кіровоградщини здати 29548 тисяч пудів зерна. Загалом по УРСР тодішня влада хотіла зібрати 362750 тисяч пудів зерна.
Такі норми хлібоздачі для Кіровоградської області, що потерпала від несприятливих кліматичних умов весни і літа 1946 року, були непосильними. «Засуха, що мала місце в Україні цього року, знизила врожайність хлібів наполовину проти первісних оцінок», – писав в 1946 році Микита Хрущов у листі до кремлівського керівництва.
Станом на 25 вересня 1946 року Кіровоградська область виконала план хлібопоставок лише на 41%. Очільники ЦК КП(б)У і Ради Міністрів УРСР звинуватили керівництво Кіровоградщини (разом із керівниками ще дев’яти областей УРСР) у небажанні відбирати у селян останнє заради виконання планів хлібозаготівлі.
«Кировоградский обком КП(б)У и исполком облсовета депутатов трудящихся… проявляют беспечное отношение к интересам государства, не взяли дело заготовок хлеба в свои руки и терпимо относятся к антигосударственной практике некоторых руководителей районов, колхозов и совхозов, саботирующих выполнение государственного плана хлебозаготовок и укрывающих зерно, подлежащее сдаче государству".
Вище партійне керівництво СРСР та УРСР вимагало виконання плану хлібозаготівель, що призводило до репресій та насильницького вилучення з колгоспів та у селян сільськогосподарської продукції.
«Голод був викликаний штучно... З колгоспу вивозили весь хліб, не залишаючи навіть на посів. У тих людей, які мали заборгованість перед державою, з дому вилучали всю живність і продукти», – свідчив колгоспник Онуфріївського району Кіровоградської області В.П.Картоліш.
Ще однією з причин голоду люди вважали великі податки, що накладалися владою на присадибні ділянки колгоспників.
«Великими податками обкладали селян: хто тримав свиней чи корів, повинен був здавати шкури, за корову – 250 л молока на рік. Обкладали податком кожне фруктове дерево. Багато сімей просто розорювались, тому що у тих, хто не в змозі був сплачувати податки, забирали все, що залишалось у господарстві», – свідчила жителька Олександрійського району К.М.Пилипко.
Якщо господар не виконував план по податках, у нього забирали все, що залишалось в господарстві.
Позбавивши населення продуктів харчування, влада сприяла збільшенню масштабів голоду. Найтяжчими виявились зима й весна 1947 року: на початок року понад 1200 сімей Кіровоградської області взагалі не мали продуктів харчування й перебували у виснаженому стані.
В особливо тяжкому становищі опинились сім’ї колгоспників, загиблих на фронті, багатодітні сім’ї та сім’ї інвалідів війни Червонокам’янського, Олександрійського, Піщано-Брідського, Устинівського, Підвисоцького, Ново-Георгіївського, Великовисківського, Добровеличківського та інших районів.
Так, у сім’ї демобілізованого з Радянської армії члена колгоспу «Зоря комунізму» І.О.Лисака, який мав вісім дітей, а дружина була нагороджена орденом «Материнська слава» ІІ ступеня, продуктів харчування не було зовсім, у зв’язку з чим діти опухли.
Як з Кіровоградщини, так і з інших регіонів України, хліб за рішенням центральної влади відправлявся за кордон, в окремих випадках навіть безкоштовно. Протягом 1946-47 років Радянський Союз експортував 2,5 млн тон зерна.
Репресії знов стали звичайним явищем. Селяни змушені були вживати в їжу траву, гризунів. Від голоду люди втрачали розум, вдавались до канібалізму, накладали на себе руки.
У 1947 році смертність населення в Україні збільшилась майже в два рази.
За інформацією наукової статті «Голод 1946-1947 рр. в Кіровоградській області УРСР» дослідниці історії України XX століття Олександри Михайлівни Веселової (1939-2015).
