Кіровоградська область перебувала під окупацією гітлерівської Німеччини з липня 1941 року по березень 1944 року. Окупація Кропивницького (Кіровограда) тривала з 5 серпня 1941 року по 8 січня 1944 року – майже два з половиною роки. Звичайні мешканці Кіровоградщини окупацію зустріли по-різному: хто – супротивом, хто – колаборацією, але більшість намагались просто вижити в нових реаліях. 

Кіровоградщина (без частини Гайворонської, Новомиргородської та Новоархангельської громад) була включена до генерального округу «Миколаїв». На території регіону було утворено сім гебітскомісаріатів (округів): Бобринець, Гайворон, Долинська, Кіровоград, Новомиргород, Олександрія-Інгулець, Олександрівка, та один штадтскомісаріат – Кіровоград. 

Органи місцевого управління діяли в умовах повної підконтрольності і залежності від німецьких адміністративних і поліцейських органів. У наказах і розпорядженнях місцевої влади прямо вказували – «підстава: наказ німецького командування», зазначає історик та краєзнавець Василь Даценко.

У перші ж дні німецької окупації у Кіровограді за допомогою довірених осіб були виявлені і розстріляні колишні працівники управління НКВС, які не встигли евакуюватися. Також через добровільних помічників окупанти складали списки осіб, які підлягали негайній перевірці та ізоляції. 

Окупаційні військові комендатури створювали «допоміжні» органи зі складу місцевого населення. Зокрема, в Кіровограді в складі підрозділу німецької таємної польової поліції «Гехайм Фельд Полицай», який базувався на розі сучасних вулиць Великої Перспективної та Гагаріна, функціонувало військове формування шуцманшафтбатальйон 124, сформований з числа військовополонених. Батальйон використовувався для каральних дій проти партизанів, проведення облав щодо населення, охорони табору військовополонених та в’язниці, конвоювання заарештованих.

У поліції служили різні люди. Дехто намагався поводитися зі співвітчизниками по-доброму. Василь Даценко наводить спогади мешканки села Грушка Раїси Степанівни Бруньківської (сьогодні – село в Благовіщенській громаді Голованівського району Кіровоградської області): «За час окупації було кілька поліцаїв. З них один був недобрий, це Василь Нечипорук. Інші – Кирило Христич, Олександр Бойко, Никін Козак, Донат Міщенко ставилися до людей добре, рятували їх, попереджали, коли будуть брати молодь у Німеччину, пояснювали, як можна втекти. Моїй сестрі, наприклад, порадили взяти чужу дитину, як свою, і не видали. Міщенко врятував від розстрілу директора школи Олександра Сидоровича Давидчука, разом з старостою Шпаком допомагав партизанам продуктами. Коли прийшли радянські війська, всіх поліцаїв судили – дали по 15 років, і ніхто з них не повернувся». 

Далі буде. 

За матеріалами книги Василя Даценка «Щоб пам’ятали. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945)» (Кіровоград: «Імекс-ЛТД», 2009).

Фотографії - зі сторінки спільноти Клуб "Краєзнавство: Центральний регіон"