Окупація Кропивницького (Кіровограда) тривала з 5 серпня 1941 року по 8 січня 1944 року – майже два з половиною роки. Звичайні мешканці Кіровоградщини окупацію зустріли по-різному: хто – супротивом, хто – колаборацією, але більшість намагались просто вижити в нових реаліях (частина 4). 

Продовження. Початок: частина 1 https://oblrada.kr.ua/event/090520241455; частина 2 https://oblrada.kr.ua/event/240520240952; частина 3 https://oblrada.kr.ua/event/280520241252 

Українській цивільній владі було дозволено відновити діяльність частини культосвітніх закладів, які не було зайнято військами під казарми і шпиталі. (Наприклад, у будівлі Кіровоградського машинобудівного технікуму знаходився гуртожиток для солдатів Люфтваффе.) 

Відновив роботу обласний краєзнавчий музей. У місті діяв український драмтеатр ім. І.К. Тобілевича. Театри також працювали в Єлизаветградківці, Олександрії, Піщаному Броді. Їхній репертуар складали, переважно, твори української драматургії: п’єси «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці», «Ой не ходи, Грицю» та інші. Натомість, в обласному центрі працювала театральна група «Вар’єте» з 25 акторів, яка розважала німецьких солдатів та офіцерів. 

У Кіровоградській музичній школі навчали за класом рояля, скрипки, співів. 

У кінотеатрах «Сивашець» (Кіровоград), «Рекс» (Олександрія), «Селект» (Бандурівка), у Помічній та в інших населених пунктах з пропагандистською метою демонструвалися німецькі фільми і хроніки в українському перекладі. 

З дозволу окупаційної влади вже на початку вересня 1941 року почалось видавництво газет «Український голос» (Кіровоград), «Бобринецький голос», «Українець» (Новоукраїнка), «Український бюлетень» (Олександрія), «Українська думка» (Новогеоргіївськ), «Офіційний бюлетень» (Гайворон), які виконували настанови представників окупаційної адміністрації. 

Працювали і цивільні українські установи, очолювані людьми, які співпрацювали з німцями, сподіваючись, що ті з часом сприятимуть відродженню незалежної України. 

Завдяки прибулим з еміграції колишнім мешканцям області було відновлено діяльність українського культурно-освітнього товариства «Просвіта». Восени 1941 року її осередки діяли майже у кожному районі Кіровоградщини. Проте, побачивши в діяльності «Просвіти» невідповідність своїм планам щодо перетворення України в безправну колонію, окупанти невдовзі «Просвіту» заборонили. 

Восени 1941 року відновилася робота більшості початкових шкіл області, основним завданням яких було навчити дітей читати, писати та рахувати. У Кіровограді діяло 12 шкіл, у Новоукраїнці – шість, в Рівненському й Бобринецькому районах – по 36, в Олександрійському – 78. Відновили роботу Шамівський і Бобринецький сільгосптехнікуми, у грудні – Ерделівська садово-городня та Олександрійська реміснича школи, згодом – Олександрійська учительська семінарія. 

З ініціативи обласного відділу освіти в Кіровограді діяли курси з вивчення німецької й української мов для службовців. 

Далі буде. 

За матеріалами книги Василя Даценка «Щоб пам’ятали. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945)» (Кіровоград: «Імекс-ЛТД», 2009).